Проблема управління новоприєднаними землями в Новий час. Досвід австро-угорського управління окупованими областями – Боснією і Герцеговиною (1878-1908 рр.)

    

      Однією з важливих проблем державного управління в Новий час є інтеграція ново приєднаних територій, що знаходилися раніше у складі іншої державно-політичної моделі. Характерним і яскравим прикладом складності такого завдання і його успішного вирішення є управління в Боснії і Герцеговині в 1878-1918 рр. Специфіка цього завдання полягала в тому, що Австро-Угорщина отримала провінції з переважаючим мусульманським населенням, складним етноконфесіональним клубком проблем і традиціями 400-літнього османського державного управління. Таким чином потрібно було одночасно вирішувати завдання вестернізації, модернізації, секуляризації і інтеграції в державну систему Дунайської монархії. Модель управління була такою оригінальною і конструктивною, що стала предметом вивчення державних аналітиків різних країн, зокрема одного з розробників імперської політики Росії Олександра Миколайовича Харузіна [1]. 

      29 липня 1878 р. збройні сили Австро-Угорщини приступили до окупації Боснії і Герцеговини згідно мандату, виданому великими державами на Берлінському конгресі. Вже на початку 1878 р., як повідомляло російське міністерство іноземних справ, жителям Боснії і Герцеговини було відомо про можливу окупацію їх вілаєта [2;167]. Місцеве населення готувалося до збройної боротьби з австро-угорськими військами. Оснащеній сучасним озброєнням армії з 268 тис. чол. потрібно було 4 місяця, щоб зломити спротив православних, мусульман і частини католиків [3;70].  

      Перший рік окупації Австро-Угорщина проводила таке ж військове управління, як і в свій час Росія – в Середній Азії [1;97]. При такій системі зберігався колишній адміністративний апарат, який підкорявся призначеним з центру генералу. Те, що ця провінція залишалася частиною Османської імперії, додатково підтверджувалося двохстороннім договором між австро-угорським урядом і Османською імперією Єдіпазарською конвенцією, підписаною в квітні 1879 р. По цьому документу Туреччина погоджувалася на тимчасову окупацію Боснійського вілайєта. Крім цього, особливо оговорювалися права султана як халіфа – верховного голови мусульман-сунітів і права самих магометан і ісламської релігії [4;700].        Коли народні виступи були придушені, Відень ввів цивільне управління, яке існувало паралельно з військовим, було названо урядом (Kaiserlich-königliche Landesregierung)[1;323]. Одночасно було проведено перепис населення, який показав, що загальна кількість жителів провінції складала 1 млн. 140 тис., з яких православних-42%, мусульман-39%, католиків-17,5%, євреїв-2,5% [5;122]. Для обліку населення була введена сувора паспортна система.        

     Австро-Угорський уряд залишив турецький адміністративний поділ: було 6 санджаків (Bezirk), які ділилися на 49 каз (Kreis), на чолі яких стояли каймаками. З 49 каймаків лише 13 були з місцевих мусульман, інші – представники народів багатонаціональної Австро-Угорщини [6;324]. Восени 1878 р. указом Франца-Йосифа була створена комісія по управлінню Боснією-Герцеговиною при уряді Австро-Угорщини. Але так як комісія була неефективною, її прикріпили до міністерства фінансів, тим самим вводилася цивільна адміністрація, яка існувала паралельно з військовою. Але і така система не дала результатів, оскільки не було чіткої підлеглості. Тоді при загальноімперському міністерстві фінансів 8 червня 1880 р. заснували спеціальне «Бюро по справах Боснії і Герцеговини», яке складалося з семи департаментів: політичний, фінансовий, юридичний, архівний, особистий, лісового господарства і корисних копалин. Можна погодитися з думкою П. Шугала, що відсутність в аграрній країні органу по врегулюванні земельних відносин і наявності останнього департаменту свідчили про пріоритетність розвитку сировинних галузей [7;27]. Принципові питання управління вирішувалися на засіданнях загальних міністрів з обов’язковою участю голів обох урядів Дуалістичної монархії.      
     В 1879 р. Боснія-Герцеговина була включена в митну систему Австро-Угорщини. Однак цей захід не призвів до позитивних результатів для населення: різко піднялися ввізне мито,  особливо болючим для жителів було те, що сильно піднялися ціни на колоніальні продукти – рис, каву, цукор. Судова влада при військовому управлінні належала начальникам загонів, які чинили суд по турецьким законам. Коли з`явилася цивільна адміністрація, були відновлені суди санджаків і каз, що використовували османські законодавчі акти. Наприкінці 1878 р. уряд ввів новий кримінальний кодекс і апеляційний суд в Сараєві [2;171]. Були роззброєні всі жителі провінції, і організовані загони пандурів [2;168].      

      Населення не було задоволене перетвореннями в краї. Приводом до повстання 1882 р. стало введення всезагального військового обов’язку. Інформацію про повстання влада ретельно приховувала від іноземних держав. Відню вдалося локалізувати заворушення і уникнути міжнародного втручання. Причиною повстання, яке почалося в Герцеговині, боснійський історик Хамдія Капіджіч вважав аграрне питання [8;330]. В своїй монографії, присвяченій повстанню 1882 р. Капіджіч знаходить в ньому російський слід. Одним з глибоких наслідків повстання стало загострення відношень між Віднем і Будапештом [8;332]. В підсумку в окупованій провінції було введено повністю цивільне управління. У 1882 р. загальноімперським міністром фінансів став Беньямін Каллай. Відповідно, він став на чолі управління окупованої провінції. Його називали «некоронованим королем Боснії-Герцеговини. Він вже в 1868 р. був впевнений, що ці території ввійдуть в Австро-Угорщину [9;15]. Час з 1882-1903 рр. визначають як «еру Каллая» [10], [6;332].      На «еру Каллая» припадає найбільш динамічний розвиток Боснії і Герцеговини. Він як людина дуже амбіційна, намагався добитися блискучих результатів за короткий термін. Розпочалася індустріалізація краю (на 1878-1882 рр. припадає будівництво залізно дорожньої сітки і становлення гірсько рудної промисловості, введення провінції в єдину митну територію). Беньямін Каллай був впевнений, що провінція повинна утримувати себе сама. На імперські кошти утримувався лише окупаційний корпус, більша частина якого знаходилася в Сараєво [1;98]. В окупованій провінції в першу чергу було поставлено завдання розвитку транспортної мережі. 

        План Каллая передбачав активне освоєння корисних копалин, якими була багата Боснія і Герцеговина. По даним Є. К. В’яземської, за час австро-угорського управління в країні було засновано 138 промислових підприємства, на яких працювало майже 52 тис. людей [6;334]. Причому Каллай притримувався тієї точки зору, що всі промислові підприємства повинні знаходитися під державним контролем [11;309]. Великі успіхи були досягнуті в розвитку міст та їх благоустрою, покращенні санітарно-гігієнічних умов. Каналізацію отримали 26 міст Боснії-Герцеговини; в Сараєво трамвай з`явився на чотири роки раніше, ніж в імперській столиці Відні [6;334]. Рівень сільськогосподарського розвитку також зростав, хоча питання не було до кінця вирішене. До кінця епохи Беньяміна Каллая був створений спеціальний фонд для надання позик селянам, були влаштовані 4 сільськогосподарські, 3 фруктово-виноградні станції, 16 зразкових селянських господарств. Крім цього було організовано ветеринарну справу, були засновані конюшні для покращення породи коней [1;217-218]. Боснійським урядом заохочувалися колоністи з Німеччини і самої Австро-Угорщини. Місцевим урядом щорічно витрачалася досить велика сума на сільськогосподарський сектор, хоча казні це не приносило доходів, а, навпаки, було лише в збиток [1;218].       В культурному плані також були помітні зрушення. Розпочалося активне вивчення краю, до якого заохочувалися спеціалісти різних галузей наук. Були засновані Земельний інститут і Земельний музей в Сараєво. Сараєво став справжнім культурним центром всієї провінції, де розвивалися наука, музика, видавництво, мистецтво.

        Для того, щоб краще інкорпорувати приєднану провінцію, уряд поступово проводив політику рівності всіх віросповідань і послідовну секуляризацію. Оскільки школи в Боснії і Герцеговині в османський період були зв’язані з церквою, Відень не міг не секуляризувати освіту. Зменшувалася кількість конфесіональних шкіл, особливо католицьких, тому що дітей католицького віросповідання віддавали в інтерконфесійні школи, відкриті окупаційним урядом на бюджетні кошти. Якість освіти покращувалася.     Православні і мусульмани намагалися зберегти свою самобутність, протистояти сильному європейському культурному впливу. Більш-менш ефективним засобом протесту проти проникнення в життя боснійсько-герцеговинського населення рис західної цивілізації був рух за релігійно-шкільну автономію. Тут можна виділити 6 варіантів розвитку краю: мусульманська автономія в Османській імперії або розвиток боснійської нації Австро-Угорщині , частина Цислейтанії чи Транслейтанії, частина Триєдиного королівства в складі Хорватії чи приєднання до Сербії і Чорногорії. Рух за релігійно-шкільну автономію оформився в 1899 р. після утворення «Мусульманської народної організації». Цей рух очолили землероби і духовенство. Воно не знайшло підтримки мусульманської інтелігенції, представники якої отримали освіту в європейських центрах. Незадоволення і рух за церковно-шкільну автономію православного населення намагалися використати сусідні серби, які не відмовилися від боротьби за отримання Боснії і Герцеговини.         

       Міністр Каллай намагався створити альтернативу поділу – хорвати, серби і мусульмани – ідею єдиної боснійської нації. Він звертався до традицій середньовічної боснійської державності, виступав за створення єдиної боснійської ідеології і проголошення боснійської мови, що мало б пришвидшити інкорпорацію всієї провінції в Імперію. Майбутнє окупованої провінції активно обговорювалося австрійцями, угорцями, хорватами і сербами, кожний з яких прагнув бачити Боснію і Герцеговину своєю територією, хоча вона формально залишалася вілайєтом Османської імперії. Саме тимчасовий характер окупації давав всім надії на отримання Боснії і Герцеговини. Можливість анексії не виключалася вже в 1886 р. Період австро-угорської окупації в історії Боснії і Герцеговини характеризується поглибленням старих проблем і виникненням деяких нових. Труднощі інкорпорації окраїни в імперію були передбачуваними, так як навіть Османській імперії лише силовими методами вдавалося утримувати фактично автономний Боснійський вілайєта. Дуалістична монархія створила сприятливі умови для розвитку інфраструктури, промисловості, галузей сільського господарства і культури. У зв’язку з цим виникає проблема діалогу східної і західної цивілізацій. Нововведення не завжди сприймалися місцевим населенням, світогляд і рівень розвитку якого гальмували швидке прийняття європейських цінностей.

Література

1.     Харузин А. Н. Босния-Герцеговина. Очерки оккупационной провинции Австро-Венгрии. CПб., 1901.

2.     Отчет МИД за 1878 г. По Герцеговине // Годишньи извештаjи министерства иностраних дела Руске империje о Србиjи и Боснии и Херцеговини (1878-1903). Нови Сад, 1996. С. 167.

3.     Donia R.J., Fine J. V. A. Bosnia and Herzegovina. A Tradition Betrayed. NY., 1994. P. 70.

4.     Hauptmann F. Die Österreichisch-ungarische Herrschaft in Bosnien und Herzegowina 1878 1918. Wirtschaftspolitik und Wirtschaftsentwicklung. Graj, 1983. S. 700.

5.     Вяземская Е. К. Конфессия и национальность в историческом развитии Боснии и Герцеговины // Роль религии в формировании югославянских наций. М., 1999. С. 122.

6.     Вяземская Е. К. Босния и Герцеговина: их место и роль в европейских конфликтах начала ХХ века // В «пороховом погребе Европы». 1878-1914. М., 2004. С. 336.

7.     Sugar P. F. Industrialization of Bosnia-Herzegovina, 1878-1918. Seattle, 1963. P. 27.

8.     Kapidzic H. Herzegovacki ustanak 1882. godine. Sarajevo, 1958. S. 330.

9.     Радениh А. Предговор // Каллаj Б. Дневник Беньамина Калаjа. Београд-Нови Сад, 1976, С. ХV.

10.      Donia R.J. Islam under the Double Eagle: the Muslims of Bosnia and Herzegovina, 1878-1914. NY., 1981.

11.   Lampe J., Jackson M. Balkan Economic History, 1550-1950. From Imperial Borderlands to developing Nations. Bloomington, 1982. P. 309.