СЛІДИ АРІЇВ НА ДУБЕНЩИНІ

                                                   

Ігор ПЕТЛЮК (м. Дубно),

Любов ПШЕНИЧНА

 (с. Мирогоща Дубенського р-ну)

                                         СЛІДИ АРІЇВ НА ДУБЕНЩИНІ

    Арії. Хто вони такі? Звідки прийшли, як опинилися на території сучасної України? Про все це, а також про їх побут, вірування, археологічні знахідки на території Дубенщини, - це дослідження.

    Арії... Що нам подай побіжно відомо про цей народ? У пересічної людини слово «арії» асоціюється з арійською расою - лженауковим терміном, висунутим реакційною расовою теорією. З допомогою цієї теорії німецькі фашисти, намагаючись обґрунтувати свої досягнення на світове панування, стверджували, що існує особлива, висока арійська раса, найбільш «чистими» представниками якої є ніхто, як самі німці. Гітлерівські мракобіси вимагали від усіх жителів фашистського «райху» доказів «про походження», без чого людина оголошувалася неповноцінною. Неарійці (євреї, слов’яни) піддавалися жорстоким переслідуванням.

   
Ось, мабуть, і все, що відомо нам про аріїв, які значно випередили в розвитку інші племена, що чотири з половиною тисячі років тому стали своєрідним культурним, соціальним каталізатором на всьому євроазіатському материку. Незнання про них - не наша провина. Це провина епохи, назва якої «абстрактний комунізм». Досить довго марксистсько-ленінська ідеологія не визнавала аріїв, всякого праукраїнського пошуку, вбачаючи в цьому загрозу «комуністичного реваншу», краху імперії, яка будувалася ціною крові, людських жертв.

    І уже, мабуть, один факт, що ми, українці, прямі нащадки аріїв, - може нас шокувати. А про те, що сліди аріїв помічені на Дубенщині, знають одиниці, лише ті, які наполегливо цікавляться духовною спадщиною українського народу.

   Так, вони були тут, зовсім недалеко. Вони принесли в українські обшири досі небачені, неземні знання. Лише 4,5 тисячі років відділяє нас від тих, хто йшов дорогою світла. Вперто, довго йшов до нас... Тисячі років...

    Понад 30 років тому, поблизу с. Івання, трактор, розорюючи поле, зачепив плугом велику кам’яну плиту. Так було виявлено могилу двох людей - старого та молодшого чоловіків, що жили чотири з половиною тисячі років тому. Першими у цю кам’яну гробницю проникли учні місцевої школи. Завдали їй непоправної шкоди, порушивши кістки поховання, порозбивавши посудини та бурштиновий амулет, який не має аналогів за величиною і є унікальним через викарбувані на ньому зображення.

    Наприкінці 60-тих років це поховання досліджував доктор історичних наук І. К. Свєшніков, доля якого тісно пов’язана з Дубном. У 1973 році була опублікована його наукова стаття «Нове поховання культури кулястих амфор у Рівненській області», в якій мовиться про гробницю та усі знахідки, розшукані під час оранки на правому березі р. Ікви поблизу с. Івання у 1968 р. за 80 м від річкової заплави на невеликому підвищенні.

    Вчений публікував свої стаття, про культуру аріїв без слова “арії” через відомі причини (будь-який праукраїнський пошук у ті часи переслідувався). Цей народ він умовно назвав культурою кулястих амфор за типом глиняного посуду, знайденого в гробниці. Багато сучасних вчених стверджують, що племена культури кулястих амфор були предками слов’ян, германців та балтів. Тож не дивно, що дослідженнями І. К. Свєшнікова всерйоз зацікавилися вчені-історики Федеративної Республіки Німеччини.

  У Дубенському краєзнавчому музеї Державного історико-культурного заповідника вже майже 30 років експонується поховання епохи кулястих амфор, якому близько 4,5 тис. років (тобто II тис.р. до н.е.).

Могила була перекрита великою кам’яною плитою. У ній знаходилися два кістяки, сім глиняних посудин, диск-амулет із бурштину.

   Двоє небіжчиків (старшому років 40-50, молодшому - 17-27), орієнтовані головами на захід. Череп старшого добре зберігся. На його основі кандидат біологічних наук Г. Лебединська відтворила портрет цієї людини з благородними рисами обличчя. Поряд з покійниками лежав глиняний посуд - 2 миски та 5 амфор. Амфори зроблені з глини, піску і товченої черепашки. Слід зазначити, що на всіх амфорах орнамент складається із багатьох геометричних елементів (трикутників, рисок, хвилястих ліній). Всі амфори однакової кулястої та яйцевидної форми. Цікаво, що подібні глиняні миски знаходили під час археологічних розкопок в Польщі. Такі ж амфори з геометричним орнаментом звисаючих трикутників знаходили ще поблизу с. Ульвівка, с. Вільхове (Львівська обл.), с. Городище (Тернопільська обл.), с. Варковичі (Рівненська обл.). Амфори відомі ще на Волині (с. Колодяжне, Львівської обл.). Отже, наявність посуду такої технології свідчить про поширене його використання на даній території.

    Ким були люди, поховані у гробниці? Не викликало сумніву одне: вони належали до одного з найзагадковіших народів мідного віку Європи, який мешкав на території сучасної України, Польщі, Чехії та Німеччини. Від цього часу залишилося багато кам’яних гробниць, але майже не відомі поселення.

   Особу старшого похованого допоміг визначити бурштиновий амулет - річ дуже дорога і рідкісна (безумовно, його наділяли великою магічною силою). Володіти таким талісманом міг лише вождь-жрець, голова племені. Це твердження є беззаперечним. Якщо так, то ким же був молодший з похованих, якому було приблизно 20 років? Є всі підстави вважати, що це був син вождя племені, і через те їх поховали поруч. Вченим довелося довести, що гробниці кулястих амфор були сімейними усипальницями.

   Про що міг свідчити амулет? Про суспільне становище похованого, якому було покладено надзвичайно цінну річ. І. К. Свєшніков зробив висновок, що небіжчик був представником родової верхівки, начальником патріархальної сім’ї, або її роду. Свій висновок він мотивував кількістю посудин в гробницях, тоді як в інших відомих похованнях культури кулястих амфор кількість їх дорівнювала числу похованих. Основну увагу слід звернути на матеріал, з якого зроблено диск, а також на характеристику його орнаменту. Сам матеріал, з якого виготовлений диск - бурштин, - сонячний камінь. Згідно із уявленням багатьох стародавніх народів він мав таємничу магічну силу, міг зцілювати від хвороб, об’єднувати навколо себе людей. Його силу підкреслював хрестовидний знак, викарбуваний на лицьовому боці - символ сонячного божества, який надавав амулету сакрального характеру. Власник диска носив його на шиї чи на грудях. Можна припустити, що таким амулетом користувалася людина, яка у своєму суспільстві виконувала певні релігійні обряди. Як відомо, у багатьох племен функції вождя і жерця виконувалися однією особою. Можливо, в гробниці було поховано вождя-жерця, одного з родів східної групи племен культури кулястих амфор.

     І. К. Свєшніков вважав, що солярний знак (вписаний в коло хрест з коловим отвором посередині) пов’язаний з культом сонця. Він припускав також, що гравер хотів передати сцену поклоніння реальних тодішніх людей у відповідній ієрархії. Такі були припущення доктора історичних наук І. К. Свєшнікова.

  Амулет - казково-сенсаційна знахідка, але хто може підтвердити, скільки віків чи тисячоліть минуло з того часу? Чи поховані покійники дійсно належать до індоєвропейського племена аріїв? На щастя, в Дубні є зацікавлені історики-дослідники, один з них - О. Дехтярчук, який завіз частинки поховання викладачеві Київського університету учневі І. К. Свєшнікова, кандидату історичних наук, пану Малєєву. Так частинки культури кулястих амфор потрапили на радіоізотопний аналіз. За допомогою аналізу вдалося визначити, що поховання сталося в 2527 році до н. е., з можливою похибкою у 64 роки в той чи інший бік. Отже, амулету дійсно 4,5 тис. років.

ДЖЕРЕЛА:

1.    М. Грушевський. “Історія України-Руси”, том 1, ст. 648;

2.    Журнал “Археологія", 1973, № 11;

3.    Журнал “Україна", 1989, № 18;

4.    Квартальних “Зоря", 1996, № 3. Торонто, Канада;

5.    “Интересная газета", 1999, № 11 (74);

6.    Шумовський Ю., “Зруйноване гніздо"... (Фонди ДІКЗмД).